Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., розглянувши на засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - відділ Держземагентства у Броварському районі Київської області, про визнання права власності на частину жилого будинку в порядку спадкування за законом, визнання незаконними рішень селищної ради та недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки за заявою ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду з указаною позовною заявою, посилаючись на те, що після смерті її батька, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 року відкрилася спадщина на все належне йому майно, в тому числі жилий будинок, розташований на АДРЕСА_1 Київської області. Спадкоємцями першої черги після його смерті були: вона, її брат - ОСОБА_12 та сестра -

ОСОБА_13 Позивачка та її брат прийняли спадщину в установленому законом порядку. 8 жовтня 1981 року їм видано свідоцтво про право на спадщину за законом на жилий будинок. Їх сестра спадщину після смерті батька не прийняла.

Її брат помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, його спадкоємцями стали ОСОБА_10 (дружина), ОСОБА_9 (донька) та ОСОБА_8 (донька).

Рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 19 січня 2010 року ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою. Рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 7 жовтня 2010 року затверджено проекти землеустрою та передано ОСОБА_9 та ОСОБА_8 земельні ділянки площею 0,15 га кожній, а рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 25 листопада

2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою та передано

ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,0828 га. На підставі вказаних рішень селищної ради були виготовлені, зареєстровані та видані відповідачам державні акти на право власності на земельні ділянки.

Вважаючи, що вказані вище рішення селищної ради порушують її права як спадкоємця за законом, власника частини будинку та користувача земельної ділянки, ОСОБА_7 просила визнати їх незаконними, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, що були видані на підставі вказаних рішень, а також визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаного вище жилого будинку в порядку спадкування за законом після смерті

ОСОБА_11

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від

18 листопада 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 29 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року рішення апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У заяві ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд»), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 65 77 78 90 91 101 102 106-1 Земельного кодексу Української РСР 1970 року (далі - ЗК УРСР), статті 67 Земельного кодексу України 1990 року (далі - ЗК України), статті 120 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_8, указуючи на:

безпідставність визначення судом типу господарства як колгоспного двору, посилаються на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення та зобов'язання не чинити перешкод та за позовом про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності, незаконною їх реєстрацію та визнання права власності

(№ 6-36476св14), від 3 грудня 2014 року у справі за позовом про часткове скасування рішення сільської ради, оформлення права власності на жилий будинок, часткове скасування свідоцтва про право власності на жилий будинок, визнання частково недійсним договору дарування жилого будинку, визнання права власності в порядку спадкування за законом (№ 6-32937св14), від 3 грудня 2014 року у справі за позовами про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування (№ 6-30719св14), від 21 січня 2013 року у справі за позовом про виселення, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні майном (№ 6-44860св12), а також на ухвалу Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі за позовом про визнання (частково) незаконними рішень і недійсним свідоцтва про право власності на будівлі

(№ 6-12155св07);

неправильність визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування будинку, та неврахування місцезнаходження земельної ділянки у сільській місцевості, у зв'язку з чим визначається інший порядок переходу права користування на земельну ділянку при переході права власності на будинок, а також необхідність проведення відповідної експертизи, посилаються на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

5 грудня 2012 року у справі за позовом та за зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (№ 6-40964св12), від

8 лютого 2012 року у справі за позовом про визнання порядку користування земельною ділянкою (№ 6-4081св12), від 23 жовтня 2013 року у справі за позовом про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку

(№ 6-32927св13).

Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах № 6-36476св14, № 6-32937св14, № 6-30719св14 суд касаційної інстанції в першому й другому випадках скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передав справу на новий судовий розгляд, у третьому випадку - залишив без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні основного позову та часткове задоволення іншого позову. При цьому суд виходив з того, що відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від

22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба). Тобто судам для правильного вирішення спору по суті необхідно з'ясувати, чи не втратили право на свою частку в майні колгоспного двору його члени, а цьому повинне передувати з'ясування обставин належності майна до суспільної групи господарств - колгоспний двір. При вирішенні судами спору про право власності на майно колишнього колгоспного двору застосування норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання щодо правильності зарахування будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір, є помилковим.

Постановляючи ухвалу у справі № 6-44860св12 про залишення без змін рішення апеляційного суду про часткове задоволення основного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який установив, що спадкове майно не належало до суспільної групи «колгоспний двір», оскільки господарство відносилось до суспільної групи робітників, а тому положення статті 120 ЦК УРСР застосуванню до спірних правовідносин не підлягають.

Постановляючи ухвалу у справі № 6-12155св07, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення та ухвалу судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову та виходив з їх відповідності вимогам матеріального та процесуального права; правового висновку про застосування норм матеріального права ухвала не містить.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову у справі № 6-4081св12, суд касаційної інстанції виходив з того, що перехід права власності на жилий будинок, розташований у сільському населеному пункті, не зумовлює переходу права користування присадибною земельною ділянкою і в такому випадку надання присадибної земельної ділянки особі, до якої перейшло право власності на жилий будинок, провадиться на загальних підставах відповідно до вимог

ЗК УРСР, який був чинним на момент отримання позивачем у власність частини будинку.

Постановляючи ухвалу у справі № 6-32927св13 про скасування рішення та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і передачу справи на новий судовий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування жилого будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил.

Задовольняючи у справі № 6-40964св12 первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову в частині зобов'язання не чинити перешкоди у здійсненні права власності на кафе-магазин, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з необхідності захисту права власності позивача на земельну ділянку відповідно до статей 375, 376 Цивільного кодексу України та на підставі проведеної судової будівельно-технічної експертизи.

У справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій застосували до спірних правовідносин статті 120, 121, 529 ЦК УРСР, статті 65 90 91 ЗК УРСР, статті 30, 67 ЗК України, статті 116, 120, 152 Земельного кодексу України 2001 року та виходили з того, що спірний будинок належав до суспільної групи господарств - колгоспний двір, підтвердженням чого є записи погосподарської книги за 1980 - 1982 роки, а тому позивач та її брат стали єдиними неповнолітніми членами колгоспного двору і набули право користування земельною ділянкою у тому розмірі, який був наданий їхньому батьку. Особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток у спільній власності на будинок. Позивачка набула право користування земельною ділянкою площею 0,19 га із жовтня 1981 року, тому має право на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях у справах № 6-36476св14, № 6-32937св14,

№ 6-30719св14, № 6-44860св12.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявників, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди у справі, яка переглядається, установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько позивачки, ОСОБА_11, після чого відкрилася спадщина на все належне йому майно, в тому числі жилий будинок, розташований АДРЕСА_1 Київської області. Спадкоємцями першої черги після його смерті є: ОСОБА_7, її брат - ОСОБА_12 та сестра - ОСОБА_13 Позивачка та її брат прийняли спадщину в установленому законом порядку. ОСОБА_13 спадщину після смерті батька не прийняла.

8 жовтня 1981 року ОСОБА_7 та ОСОБА_12 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на жилий будинок, у якому не вказано точної адреси цього будинку, а зазначено про належність цього будинку ОСОБА_11 відповідно до запису в погосподарській книзі № 1876.

Згідно з цим записом ОСОБА_11 належав будинок АДРЕСА_1 Київської області від 11 жовтня 2013 року у зв'язку з упорядкуванням адресного господарства селища (без прийняття відповідного рішення) відбулася зміна поштової адреси на АДРЕСА_1

З моменту будівництва жилого будинку за життя батька, з 1956 року, до цього часу його площа не змінювалась, перепланувань не відбувалось. Проте відповідно до свідоцтва про право на спадщину жила площа будинку становить 42 кв. м, що не відповідає даним технічної інвентаризації, згідно з якою вона складає 39 кв. м.

ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, його спадкоємцями стали ОСОБА_10 (дружина), ОСОБА_9 (донька) та ОСОБА_8 (донька).

Рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 19 січня 2010 року ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою. Рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 7 жовтня 2010 року затверджено проекти землеустрою та передано ОСОБА_9 та ОСОБА_8 земельні ділянки площею 0,15 га кожній, а рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 25 листопада

2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою та передано

ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,0828 га. На підставі вказаних рішень селищної ради були виготовлені, зареєстровані та видані відповідачам державні акти на право власності на земельні ділянки.

Відповідно до рішення реєстратора про відмову в реєстрації від 1 жовтня 2012 року ОСОБА_7 відмовлено в реєстрації дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки в указаному свідоцтві не вказано точної адреси жилого будинку, а саме назви вулиці та номера будинку, а також не збігається розмір жилої площі будинку.

Крім того, згідно із записом № 1876 у погосподарській книзі виконавчого комітету В.Димерської сільської ради народних депутатів станом на 1 січня

1980 року господарство відносилось до суспільної групи робітників.

Відповідно до запису № 2057 у погосподарській книзі виконавчого комітету В.Димерської сільської ради народних депутатів станом на 1 січня

1991 року господарство відносилось до суспільної групи робітників і членами господарства були: ОСОБА_12 як голова сім'ї, ОСОБА_10 як його дружина, ОСОБА_16 і ОСОБА_9 як його доньки.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 8 жовтня

1981 року спірний жилий будинок розташовано на земельній ділянці радгоспного фонду радгоспу «В. Димерський». Крім того, зазначено, що ОСОБА_12 проживає в «с. В. Димерка» Броварського району Київської області.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом статті 525, частини другої статті 548 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття - дня смерті спадкодавця.

Разом з тим згідно із частиною першою статті 563 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі смерті члена колгоспного двору спадкування майна двору не відкривається.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня

1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року

№ 69 (далі - Вказівки № 69).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим.

Такого самого по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг у справах № 6-36476св14, № 6-32937св14,

№ 6-30719св14, № 6-44860св12.

Проте у справі, яка переглядається, суди дійшли суперечливих висновків про належність господарства до колгоспного двору та застосування при цьому до спірних правовідносин законодавства, чинного в 1981 році, а не станом на

15 квітня 1991 року, і не з'ясували питання щодо обґрунтованості зарахування господарства до зазначеної суспільної групи, хоча правильність цього зарахування та оцінка відомостей, зазначених у записах № 1876 і № 2057 погосподарської книги виконавчого комітету В.Димерської сільської ради народних депутатів, мають значення для вирішення питання, яке саме законодавство підлягає застосуванню до спірних правовідносин (спадкове законодавство, чинне станом на 16 січня 1981 року, чи законодавство про право на частку в майні колгоспного двору в редакції, чинній станом на 15 квітня

1991 року).

Крім того, вирішення питання, який саме земельний кодекс (ЗК УРСР

у редакції, чинній станом на 16 січня 1981 року, чи ЗК України

у редакції, чинній станом на 15 квітня 1991 року) слід застосовувати до спірних правовідносин, залежить від установлення судом дати набуття права ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на спірний будинок, що в свою чергу залежить від правильності зарахування господарства до відповідної суспільної групи.

Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконною та відповідно до частин першої та другої статті

360-4 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд») підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

9 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін